Олег Карпин: “Ми різні, але мусимо стати докупи і закочувати рукава до спільної роботи”

В листопаді курортний Трускавець прийматиме IX Міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат», – захід який приносить колосальну промоцію та мільйонну інвестицію нашому місту.

Про те, як усе розпочиналося, як кінофестиваль доріс до сьогоднішнього масштабу, що планують цьогоріч. А також про вибори і розвиток міста-курорту в контексті сформованої Трускавецької ОТГ спілкуємось з засновником та директором кінофестивалю «Корона Карпат», депутатом Трускавецької міської ради Олегом Карпиним.

Цьогоріч матимемо вже 9-ий кінофестиваль «Корона Карпат» у Трускавці. Чи можете пригадати, як усе починалося?

Думка організувати у Трускавці кінофестиваль виникла у мене ще в 2007 році. Я тоді був депутатом міської ради. Виступив з такою ідеєю перед депутатським корпусом та тодішнім міським головою і запропонував організувати щось таке, що могло б приносити місту додаткову промоцію.

Насправді всі віднеслись до цієї ідеї дуже скептично. По-перше ніхто на той час не задумувався над тим, що місту взагалі потрібні якісь додаткові заходи чи акції, щоб залучити більше людей і привернути більше уваги. Все тоді йшло звичним ходом. Ну і по-друге ніхто не повірив, що з цього взагалі щось може вийти. Тому великої підтримки я не отримав, але, слава Богу, ніхто не заважав.

Мені вдалось організувати на той час спеціальну депутатську комісію з промоції. Стали шукати, які ж заходи найбільше промоції приносять містам. І зрозуміли, що саме кінофестивалі дають найбільший ефект в популяризації міст. Ті ж Канни були колись звичайним селом на березі моря. Коли там почали проводити кінофестиваль, – у них почався стрімкий розвиток. Так само Карлові Вари, Сан-Себастьян, Жерармер – яскраві приклади того, як курорти, завдяки кінофестивалям, привертають до себе більше уваги.

Потім я познайомився з керівником Бердянського кінофестивалю «Бригантина», поїхав до нього, став дізнаватись і вивчати, як усе робиться. Дійшли висновку, що фестиваль в тому році ми вже не встигаємо зробити. Тому вирішили організувати презентацію майбутнього кінофестивалю.

Після того, як нам вдалось зробити ту презентацію і в мені, і в депутатському корпусі загалом, вселилась віра в те, що це можливо. Тоді до нас приїхав Володимир Горянський, Ольга Сумська, Віталій Борисюк. Ми організували презентацію в Палаці Культури, з показом фільму, з концертною програмою, з ведучими. Все було на рівні. Так усе розпочалось.

Було важко. У 2008-2009 рр вдарила криза і на якісь партнерські, спонсорські кошти розраховувати не було як, доводилось багато тягнути з сімейного бюджету. Але ми старалися тримати все на рівні, піднімати планку.

Але провівши кілька фестивалів, було розуміння, що нашому фестивалю важко стати провідним у світі, бо це потребує колосальних ресурсів. Коли почався Одеський кінофестиваль я розумів, що конкурувати з ним нам буде важко. Спочатку я порівнював, злився від того.

На Одеський кінофестиваль, за словами президента їхнього заходу, витрачалось 5 мільйонів євро. Якби мені дали в сто раз меншу суму, ми б тут організували феєрверк. Але в нас не було й такого фінансування.

Пощастило, що люди, дотичні до кіноіндустрії, а також команда, яка мені завжди допомагала завжди переконували мене, що треба робити своє, не дивитись ні на кого, і намагатись створити свою ідентичність, своє лице. Хочу подякувати за підтримку нашій команді в Києві, всім тим хто підтримує мене в Трускавці, це і керівники санаторно-готельних закладів, кінопалацу «Злата», місцевому бізнесу, місцевим депутатам, обласним депутатам, керівництву міста, а особливо Зоряні Петрас і Богдану Процишину.

Ми продовжували і щороку старались організувати все щораз краще. Але, відверто кажучи, найкраще в нас почало виходити тоді, коли ми почали робити фестиваль українського кіно (з 2017 року). Ми мали зарубіжні кінопрограми теж, але все-одно українське кіно у нас було на першому місці.

Тому вже третій рік поспіль ми матимемо Кінофестиваль саме українського кіно. Тим більше, що є можливість. Зараз нам прислали близько сотні фільмів для відбору в конкурсну програму. Ми маємо з чого вибирати. Раніше українського кіно просто не було. До прикладу за весь 2010 рік була знята лише одна українська стрічка.

А загалом кінофестиваль – це той захід, який об’єднує всю індустрію. Це майданчик, куди з’їжджаються продюсери, режисери, актори, сценаристи, оператори, всі, хто працює в цій галузі. Вони радіють таким подіям. Для них це цікаво. І для Трускавця це цікаво, бо є позитивним, цікавим  інформприводом, є додатковою атракцією, як для гостей міста, так і для жителів всього регіону. Ми вже третій рік себе позиціонуємо, як Найбільша кіноподія Західної України. Тому все зійшлося.

Якщо порівнювати перший кінофестиваль і крайній, минулорічний – наскільки виріс рівень «Корони Карпат»?

Я вважаю, що минулорічний фестиваль у нас був самий потужний. Нам вдалось зробити його шляхом співфінансування. Ми виграли грант в рамках проекту «Малі міста – великі враження». Плюс у нас була підтримка Держкіно, обласної адміністрації і міста.

Тому нам вдалось провести дуже рівневий захід. Фактично до міста з інших джерел вдалось залучити близько мільйона гривень інвестицій. Це не рахуючи того, що до міста приїхали додаткові люди спеціально на фестиваль. І гості, і учасники купляли щось в місті, ходили по кав’ярнях, витрачали тут свої гроші.

Також у нас була дуже потужна медіапідтримка. Більше 90 видань, поміж якими рейтингові, всеукраїнські видання, радіо і телеканали – приїхали до нас. Вони писали, показували і розповідали про фестиваль і про Трускавець загалом. Для Трускавця цей захід став дуже вигідним. Адже ми отримали колосальну рекламу і влив коштів в місто.

Що плануєте цього року?

У всієї нашої команди є певні суперечки стосовно проведення цьогорічного кінофестивалю. Ми не виграли жодних грантів цього року, але попри це хочеться не опускати планку. Інше питання – ситуація з коронавірусом. Якщо все залишиться на сьогоднішньому рівні, то все-одно треба думати про дотримання карантинних обмежень. В кінотеатрі можна заповнювати не більше 50% місць. Ми не можемо знати точно, як ситуація зміниться до листопада, в якій «зоні» ми перебуватимемо в той час. Є думки, що треба буде перенести програму короткого метру в онлайн.

Але, попри це, ми готуємось. Нам надійшло вже багато фільмів на відбір. Оголошення відібраних фільмів, які будуть показані в рамках фестивалю, ми трохи відтермінували, – оголосимо 29 вересня.

Зараз у нас ведуться перемовини щодо фільмів, які хочуть бути показані в позаконкурсній програмі. Плануємо мати одну Трускавецьку прем’єру – це фільм «Номери», де режисерами є Олег Сєнцов і Ахтем Сеітаблаєв. Перемовини ще тривають, але маємо велику надію, що вперше цей фільм покажуть саме у нас, у Трускавці.

То якщо ситуація з Covid-19  не погіршиться, коли відбудеться фестиваль?

Якщо все буде добре, то кінофестиваль «Корона Карпат» відбудеться у Трускавці 12-15 листопада.

Попри активну культурну діяльність, Ви є депутатом Трускавецької міської ради. Відколи? І як поєднуєте цю роботу?

Я був депутатом Трускавецької міської ради в 2005-2010 рр. Був молодим і менш досвідченим, але більш амбітним. Вчився, розбирався із законами та рішеннями. Саме тоді вдалось ініціювати проведення кінофестивалю в місті. Якби не був депутатом, мабуть цього зробити б не вдалося.

В 2015-му я знову обраний депутатом від політичної партії «Самопоміч», в якій перебуваю з 2014 року і до сих пір.

Чи допомагає депутатство в реалізації таких промоційних проектів?

Однозначно депутатство допомагає. Ти можеш доносити і лобіювати питання по всіх промоційних проектах, не тільки організації фестивалю.

Хоча, по правді кажучи, депутатська діяльність – це близько 30% часу, які ти витрачаєш на громадську діяльність. Хоча більшість громадян України (було колись таке опитування) вважають, що депутати місцевих рад отримують зарплату. Насправді це не так. При цьому менше часу залишається на сім’ю, на бізнес, на друзів і тд.

Воно не так страшно є, якщо все добре. Але коли взяти нашу трускавецьку політику, соціальні мережі – це сумно. Бо коли ти справді викладаєшся і намагаєшся роботи щось добре для міста, а в Фейсбуці тебе поливають брудом… В такі моменти хочеться на все махнути рукою, бо воно забирає чимало нервів. Та якщо я взявся за щось – то треба вже це робити, не звертаючи увагу на недругів та політичних опонентів. Як би не було важко, розумієш, що результат не буде миттєвим, але він неодмінно буде!

Часто люди хочуть чогось, не розуміючи законодавчих процесів. Не бажаючи розуміти, що ці процеси бувають багатоетапними. Аби все виконати відповідно до закону. Не буває так, що сьогодні ти попросив, а вже завтра тобі це зробили.

Але попри це в мене склались хороші відносини з виборцями на окрузі, є постійна комунікація з головами ОСББ і багато питань, які потрібно було вирішити, нам вдалось зробити.

На окрузі поміняли водопровідні системи, електромережі, відремонтували асфальтове покриття, отримали нові елементи дитячих майданчиків, ОСББ замінили вікна по програмі 30 на 70, зробили дашки в будинках. Багато робіт було зроблено для першої школи. Зробили бруківкою вул. Крушельницької. Планувалось в цьому році доріжку біля садочку по вул. Б. Хмельницького, але цьому завадила пандемія. Тим не менше робота продовжується і буде продовжуватись.

Від 2014 року ви є членом «Самопомочі». Чим близька для Вас саме ця політична сила?

Своєрідний «прототип» Самопомочі з’явився в Галичині ще сто років тому. Тоді люди об’єднувалися у спілки, аби разом вести господарство, боротися з владними заборонами. Тому і є для мене близькою ця партія, бо об’єднує людей з однаковими цінностями, менталітетом, де всі рівні і готові завжди прийти на допомогу один одному. Це партія – наша по духу, бо об’єднує людей справи.

За рейтингом Громадського руху ЧЕСНО, проаналізувавши склад Верховної Ради VIII скликання за шістьма критеріями доброчесності, серед 25 найбільш доброчесних народних обранців опинились 12 членів фракції “Самопоміч”.

Були питання, в яких партія виступала радикально, наприклад категорично виступала проти прийняття закону «Про особливий статус Донбасу», і організувала блокаду «торгівлі на крові», через що свого часу постраждала. Всі ми пам’ятаємо штучно створену сміттєву кризу..

Це дуже демократична політична сила. Нам з цим пощастило. Ми могли без будь-яких проблем набрати депутата Верховної ради, отримати підтримку, допомогу. В самій партії вибудоване просте спілкування, без зайвої бюрократії.

В 2005 році в партії був жорсткий відбір кандидатів в депутати. Але нас ніколи ніхто не змушував підтримувати якісь рішення, зверху ніхто нічого нам не диктував, як це буває в інших партіях. Ми в тому питанні були повністю вільні. Ми могли поїхати до Львова, порадитись, але вони ніколи не тиснули на нас і не вирішували за нас.

Ще одним не менш важливим фактом була особа лідера партії. Андрій Садовий – є очільником Львова, міста, яке бурхливо розвивається та є лідером в Україні по туризму. Тобто є з ким порадитись, перейняти досвід. Та й Львів може стати для нас додатковим джерелом туристів і ще однією нашою промоційною площадкою.

Хочеться зупинитись ще на одному моменті. Львів свого часу обрав для себе дві ключові галузі – туризм і ІТ-сферу. Там пробували зібрати всіх людей, які працюють в туризмі і людей, які працюють в ІТ. Це виявилось не так легко. Люди, які працюють в одній сфері не завжди можуть порозумітись між собою. Є конкуренція, хтось у когось переманив спеціалістів і тд. Але коли людей зібрали разом, їм дали зрозуміти один важливий факт – коли ви всі поодинці – ви конкуруєте між собою. Коли ми разом – ми можемо конкурувати з Лондоном, Нью-Йорком чи іншими світовими центрами. Тоді місто виходить на зовсім інший рівень.

Цього хочеться досягти і в Трускавці. Дякуючи Іванові Цегеньку, який робить багато в цьому напрямку і намагається склеїти всіх разом, організувавши Клуб готельєрів і рестораторів, проводячи заходи, які об’єднують нашу санаторно-курортну галузь. Ми повільно, але все ж рухаємось у правильному напрямку і хочемо покращити наше місто, щоб конкурувати за європейських туристів з Баден-Баденом, Карловими Варами та іншими європейськими курортами.

За час свого депутатства, чи були рішення, які вважаєте помилковими і за які шкодуєте сьогодні?

Напевно, без того ніяк. Є рішення, які приймались на основі того, що нам доповідали на сесії доповідачі. І депутатові, коли є сто питань в порядку денному, дослідити кожне з цих питань насправді важко. Тоді треба відкладати усе і весь час займатись тою роботою, якою має займатись міська рада.

Тому іноді буває так, що приймаючи певні рішення, з часом розумієш, що не все так однозначно, як здавалось. Візьмемо ту ж віллу Косинір. Вона зараз найбільше на слуху. Це одне з тих неоднозначних питань, бо рішення можна розцінювати і як правильне, і як неправильне.

Наше голосування зовсім не впливало на те, знесуть будівлю чи не знесуть. Мова йде лише про зміну цільового призначення ділянки і затвердження детального плану. Але в чому полягає різниця – власники мають ділянку рекреаційного призначення, вони хочуть змінити на комерційне призначення, аби будувати апарт-готель. Чи ми б голосували, чи ні – вони б і так знесли будівлю, бо з існуючим цільовим призначенням вже мали право будувати там санаторій чи клініку.

На сесії нам доповіли, що будівля не є пам’яткою архітектури, бо її виключили рішенням обласної комісії і Мінкульту. Ми не можемо сумніватися в достовірності тих даних, які готує на сесію доповідач. Тому ми проголосували.

Але. Я вже писав з цього приводу свою думку. Якщо на час голосування були б відомі всі факти, я б мабуть вагався, як правильно проголосувати. З однієї сторони – будівля вже виключена з реєстру і перебуває в аварійному стані, вона буде далі стояти, гнити і в результаті може просто звалитись комусь на голову, а змусити власника її відновити ми не маємо законних інструментів. З іншої сторони – збудують щось нове, – це принесе нові інвестиції в місто, дасть нові робочі місця людям і податки до бюджету міста.

Хай навіть воно звучить непопулістично, особливо зараз перед виборами.

Єдине, що я вважаю, треба зробити – так це добитись змін до законодавства в частині збереження пам’яток. Так як віллу Косинір Міністерство культури зняло з реєстру без будь-якого погодження з місцевою радою. Нас тут, на місці, ніхто не попередив і не запитав, згодні ми чи ні з таким рішенням.

Косинір тим вже не повернеш. Але в нас є інші вілли. Завтра таким чином можуть ще 5-10 вілл зняти з реєстру, а ми не матимемо на це ніякого впливу. Тому я особисто ініціював процедуру, аби місто звернулось до Верховної ради, Мінкульту, Асоціації міст України, – нам треба добиватись зміни законодавства, аби в майбутньому такого роду рішення приймались виключно з погодженням місцевої ради.

Ще шкодую, що не зміг довести, що потрібне комунальне підприємство, яке буде відповідати тільки за парк, щоб був директор, який відповідав би виключно за цю ділянку. Діюче комунальне підприємство добре працює, треба йому віддати належне, але місто є в нього в пріоритеті. Наприклад, утворилася яма на дорозі в місті, і в парку. Де в першу чергу її залатають? Парк є однією з наших перлин, і я й надалі буду доводити необхідність цього рішення, тим паче, що 29 липня 2020 року Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва “Адамівка” отримав статус парку державного значення.

А якими рішеннями пишаєтесь?

В першу чергу це запровадження Бюджету громадських ініціатив. Я проїхав чимало конференцій по Україні, присвячених цій темі, спілкувався з різними фондами. Вдалось переконати мера в доцільності запровадження Громадського бюджету. Дуже доклався до цього процесу також Микола Федоричак (начальник фінансового управління), бо допоміг з розробкою положення і регламенту. Так ми змогли запровадити цей бюджет у нас в місті.

Це дуже добра справа, бо мешканці міста, які мають якісь цікаві ідеї, бажання здійснити позитивні зміни в місті, можуть це зробити, завдяки Бюджету громадських ініціатив. Цього року є певні нюанси з фінансуванням робіт по проектах Бюджету, бо коштів цього року менше, деякі роботи довелось відтермінувати.

В цьому процесі головне активізувати людей, залучити мешканців – спільно працювати над корисними для міста проектами і бачити результат, який дає спільна робота.

Я є головою громадської ради Бюджету і я пишаюсь тим, що ми його маємо. Він нікуди не дінеться, працюватиме кожного року і зі зростанням активності громади, передбачені на нього кошти мають зростати.

Пишаюсь, що ми запустили процес отримання Трускавцем статусу курорту державного значення. Також тим, що Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва “Адамівка” отримав статус парку державного значення. Що депутатський корпус та голова зробили дуже багато для освіти, медицини, соціальної сфери, дитячого дозвілля, пороблені дороги і доріжки, замінені комунікації, вкладено багато в парк, можна довго перераховувати, але я думаю, що це все мешканці бачать.

Ви були вже двічі депутатом, в 2006-2010 і зараз з 2015 року. Якщо порівнювати ці дві каденції, чи бачите прогрес в місцевій політиці? Чи стали депутати працювати краще? Чи стала прозорішою робота ради?

І так, і ні. В минулій каденції депутатами були здебільшого керівники санаторіїв, керівники комунальних підприємств, керівники освітніх закладів. Тобто в основному депутатами були люди з досвідом роботи, які мали розуміння того, як все працює. Це плюс. З іншої сторони – більшість із них мали великий багаж нашого минулого.

В цій каденції до ради зайшло багато нових, молодих людей, багато без досвіду, які не розуміли всіх нюансів, не знали бюджетного процесу. Думали, що от сьогодні я сказав, а завтра мені вже все мають зробити. Це було складністю. Плюсом є їхнє сучасне мислення, адаптація до швидких змін нашого світу.

Загалом всі процеси стали набагато прозоріші. Це і поіменне електронне  голосування, коли чітко видно, хто і як проголосував. Раніше було голосування підняттям рук, записували наприклад «25 – за», а хто голосував за – не розберешся потім.

Всі рішення, голосування є в інтернеті, на сайті. Сесія транслюється онлайн. Тому, хто хоче і справді цікавиться цим, той може бути в курсі всього, що відбувається.

Єдиний мінус, – це тенденція, яку я спостерігаю останнім часом, – люди, які мають великий досвід, мають знання, вони не хочуть йти в депутати. Боюсь, ще одна-дві каденції і люди взагалі не захочуть йти в депутати. Бо працювати безплатно і коли при цьому на тебе ллється відрами негатив – важко. Люди розчаровуються.

У багатьох країнах депутати отримують заробітну плату за свою роботу. При цьому вони детально вивчають всі питання і можуть дозволити собі повністю присвятити себе цій роботі. Можливо ми колись теж до того дійдемо.

Матимемо в жовтні чергові місцеві вибори. Чи йде на них «Самопоміч»? Чи оновилась команда?

Зараз ми маємо великі зміни. Вибори вже будуть не просто до Трускавецької міської ради, а до ради Трускавецької об’єднаної громади. Думати тепер треба не лише про місто, а про цілу об’єднану громаду.

Так, «Самопоміч» іде на вибори. У нас потужна оновлена команда. Склалось так, що команда у нас сформувалась здебільшого культурно-освітянська. Буде правильно, якщо кожен розкаже сам за себе.

У нас в першій п’ятірці йдуть люди не лише від Трускавця. З нами йде директор школи з Доброгостова, заступник директора з навчально виховної роботи школи з Уличного. В команді йде чимало нових хороших людей від міста, – це люди справи, які роками доводять свою любов до міста чи села і бажання змінювати його на краще. Про кожного окремо варто розповідати і думаю кожен зробить це за себе. Ми неодмінно презентуватимемо кожного кандидата і нашу команду загалом, аби виборці бачили, хто йде в раду.

Ми налаштовані на перемогу і впевнені в тому, що наша політична сила, ті люди, які йдуть разом з нами варті того, аби представляти виборців в раді.

Що в Вашій програмі? З чим йдете на вибори і що першочергово плануєте робити, ставши депутатами ради Трускавецької ОТГ?

Варто розділити програму на три частини. Перше – це трускавецька господарка. Друге – ОТГ. І третє – курорт і промоція. За останні п’ять років в місті зроблено дуже багато – для садочків, для шкіл, для лікарні, кілометри доріг, доріжок, освітлення. Багато вже зроблено в парку, – того, що не робилось раніше десятками років. Це треба продовжувати. Роботи ще багато в цьому напрямку. Бо справді хочеться, аби наша громада була найкращою.

По ОТГ – в першу чергу нам треба все зшити докупи. Бо ми всі різні. Ми місто, це села. З деякими у нас навіть різні райони. Тому треба добре попрацювати, аби організувати грамотну роботу цілої громади.

Одним із перших важливих питань звичайно є дороги та транспортне сполучення. Це дорого, але це важливо. Про це треба думати одразу ж.

Важливою буде підтримка Трускавцем виробників сільськогосподарської продукції, щоб наші санаторії, магазини, ресторани надавали перевагу виробникам з нашої ОТГ. Щоб на ринку були виділені місця для сіл нашої громади.

Дуже непростим і неправильним є той факт, що зараз, відповідно до закону, голів сіл (старост) обиратимуть не самі люди, – старости обиратимуться радою за поданням голови ОТГ.

Демократія – це коли самі люди обирають, а не коли їм зверху призначають керівника. А тепер зробили навпаки. І я вважаю це дуже неправильним.

Думаю, що ми все ж будемо шукати можливості через якісь місцеві референдуми, опитування, голосування, збори, зробити так, аби самі села могли висловити свою думку про те, кого вони хочуть бачити головою села. І вже тоді цю кандидатуру подавати на розгляд сесії ОТГ. Щоб не було так, що депутати кулуарно вирішуватимуть призначення якогось Івана, Петра чи когось іншого старостами.

Трускавець завжди мав добрий бюджет, демонстрував успішний розвиток. Але й наші села також є потужними. Нам треба всім разом стати докупи і закочувати рукава до спільної роботи.

Третьою складовою програми є курорт і промоція. Раніше ми думали про промоцію Трускавця як курорту, зараз треба думати про промоцію Трускавецької ОТГ. Трускавцю треба максимально розвивати курортну інфраструктуру і наші села також потрібно підключати до цього напрямку.

Фактично зараз із Трускавця людей регулярно возять десятки автобусів кудись на екскурсії за сотні кілометрів. Люди потребують цього. Об’єднавшись в селами, ми можемо думати про розвиток агротуризму, екотуризму, створювати еко-ферми, і розвивати зелений туризм, ремесла, і фольклорні речі. Все це можна використати, аби зацікавити наших гостей. Аби їм було цікаво тут і вони витрачали час і кошти не десь далеко, а тут, в межах нашої ОТГ.

Для цього, я впевнений, є всі передумови і можливості.

Так, останній час – важкий для нас усіх. Люди озлоблені через коронавірус і карантин. Місто теж багато втратило. Але треба швидко адаптуватись до нових реалій і братись за роботу. Працювати над тим, аби наш Трускавець був найкращим курортом не лише в Україні, але й поміж курортами Східної Європи.

Спілкувалась Ніна Федько